реферат з.д



ВСТУП

За визначенням, даним Всесвітнім фондом дикої природи (1989), біологічна різноманітність – це “все різноманіття форм життя на землі, мільйонів видів рослин, тварин, мікроорганізмів з їх наборами генів і складних екосистем, створюючих живу природу”. Таким чином, біологічну різноманітність слід розглядати на трьох рівнях. Біологічна різноманітність на видовому рівні охоплює набір видів на Землі від бактерій і простих до царства багатоклітинних рослин, тварин і грибів. У дрібнішому масштабі біологічну різноманітність включає генетична різноманітність видів, утворена як географічно віддаленими популяціями, так і особинами усередині однієї і тієї ж популяції. Біологічна різноманітність включає також різноманітність біологічних співтовариств, видів, екосистем, сформованих співтовариствами і взаємодії між цими рівнями.

Для безперервного виживання видів і природних співтовариств необхідні всі рівні біологічної різноманітності, всі вони важливі і для людини. Різноманітність видів демонструє багатство еволюційних і екологічних адаптацій видів до різних середовищ. Видова різноманітність служить для людини джерелом різноманітних природних ресурсів. Наприклад, вологі тропічні ліси з їх багатющим набором видів проводять чудову різноманітність рослинних і тваринних продуктів, які можуть використовуватися в їжу, в будівництві і медицині. Генетична різноманітність необхідна будь-якому вигляду для збереження репродуктивної життєздатності, стійкості до захворювань, здібності до адаптації в умовах, що змінюються. Генетична різноманітність домашніх тварин і культивованих рослин особливо цінно для тих, хто працює над селекційними програмами по підтримці і поліпшенню сучасних сільськогосподарських видів.

Поняття біорізноманіття

Біологічне різноманіття — це «мінливість живих організмів усіх екосистем, включаючи земні, морські та інші водні екосистеми та екологічні комплекси, частиною яких вони є; сюди належить різноманіття в межах різновиду, між різновидами і екосистемами».

Таким чином, термін «біорізноманіття» описує різноманіття усього життя на Землі і визначається як взаємодія різних компонентів екосистем.

Останнім часом з’явилося безліч концепцій, що стосуються принципів управління біорізноманіттям, включаючи цілісність, здоров’я, стійкість і пружність (здатність протистояти напруженню і ударам) екосистеми. Наявність великої кількості концепцій і визначень ускладнює завдання пошуку єдиного практичного визначення біологічного різноманіття. Одним із найпростіших і найбільш загальноприйнятих визначень біорізноманіття є таке: збереження максимальної кількості різновидів.

Різновид — основна одиниця класифікації в біології. Хоча різновид міг би бути визначений як група подібних організмів, що схрещуються або мають спільне походження, не існує жодного універсального визначення, яке б описувало різновид. Навіть якщо різновид визначати як основну одиницю, він являє собою тільки один рівень комплексу генетичної ієрархії: пов’язані різновиди згруповані в рід, пов’язані роди — в сімейства, сімейства — в підкласи і т.д., до найвищого рівня, — царства, яких нині існує п’ять: тварини, рослини, гриби, бактерії, людина.

Багатство різновидів вимірюється кількістю різновидів у межах даної території без огляду на вагу кожного різновиду. Цей порядок обліку різновидів може використовуватися на різних географічних рівнях (область, країна і, зрештою, світ), будучи найбільш простим і корисним виміром біорізноманіття. В усьому світі поки було описано тільки 1,75 мільйонів різновидів з відомих 13-14 мільйонів. Більшість описаних різновидів недостатньо вивчені. Не існує єдиного каталогу, що описує всі відомі різновиди.

Функціональне різноманіття — оцінює багатство функціональних особливостей і взаємозв’язків на території, визначаючи харчові ланцюги поряд з різновидом основних видів.

Однак не тільки різноманіття має значення. Важливе також таке поняття, як ендемізм (поширення виду у вузькому ареалі) — проживання різновиду виключно в межах окремої території. Наприклад, острови мають меншу кількість різновидів, ніж порівнянні за розміром континентальні території. Звичайно вони також характеризуються більш високим відсотком рідкісних різновидів, тобто таких, що ніде більше не існують. Іншими словами, вони мають менше багатство різновидів і більш високий ендемізм різновидів.

Глобальне генетичне різноманіття надзвичайно велике. Було визначено, що нині у всесвітній біоматерії існує приблизно 109 різних генів. Кількість можливих комбінацій варіантів послідовності генів у популяції настільки велика, що майже неможливо визначити її будь-яким способом.

Екосистемне різноманіття. Різновид існує в природних умовах у межах екосистем, що взаємодіють з іншими видами і абіотичним навколишнім середовищем. Екосистеми функціонують як об’єкти, що мають безліч властивостей.

Існують різні класифікації, за допомогою яких можна описати різноманіття екосистем. У глобальному масштабі розглядаються біогеографічні зони, біоми, екорегіони й океанічні царства. У локальному масштабі — ландшафти, екосистеми і угруповання.

Існує проблема визначення екосистем у глобальному масштабі. Головною причиною є те, що вони не мають чітко описаної ідентичності. Вони взагалі не функціонують як дискретні одиниці, але являють собою різні частини високомінливої природної безперервності (суцільної маси).

Для вивчення різноманіття екосистем на різних рівнях усе частіше використовуються географічні інформаційні системи як засіб оцінки і основний інструмент управління.

Показники стану біорізноманіття в Україні

Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє приблизно 35% її біорізноманіття. Це обумовлено тим, що територія України розташована в різних природних зонах, таких, як: степова, лісостепова, широколистяно-лісова, присередземноморська. Характерною особливістю України є існування широкої водної екосистеми Дніпра, що спричинює велику різноманітність ландшафтів. Найбільшою різноманітністю в Україні відзначаються гірські природні ландшафти Карпат і Криму, а в межах рівнинної території найбільш багатий Поліський край. Багатство ландшафтів в Україні збільшується в такій послідовності: луки, болота, плавні, степи і ліси. В Україні живуть представники більш ніж 70 тис. таксонів.

Флора України сьогодні налічує близько 25 тис. видів рослин, із них майже 4,5 тис. видів вищих (у тому числі понад 700 видів лікарських) і більш як 6 тис. видів грибів і водоростей. Фауна України представлена близько 45 тис. видів тварин (17 видів — земноводні, 20 — плазуни, понад 350 — птахи, 113 — ссавці, 200 — риби, решта — безхребетні). На жаль, видове багатство як тварин, так і рослин стрімко зменшується через антропогенне навантаження на середовище і техногенні катастрофи. Територія України, раніше одна з найбагатших за біорізноманіттям, втрачає свій природний потенціал і перетворюється на зону екологічного лиха. Так, за висновками спеціалістів, Україні властива тенденція до суттєвого кількісного і якісного зменшення видового багатства біорізноманіття. Приблизно 9% судинних рослин, 38,0% ссавців, 38,1% плазунів, 29,4% амфібій перебувають у складному стані. Існують прогнози, що за умови збереження таких тенденцій частка ссавців, які будуть занесені до Червоної книги України, становитиме більше 50%, а уже в третьому виданні Червоної книги опиниться до 5% фауни та 2/3 хребетних тварин.

Економічна оцінка біорізноманіття

Рекомендації Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) і матеріали саміту в Йоганнесбурзі (2002) спрямовані на перехід до сталого розвитку і орієнтують на досягнення трьох видів цілей:

1) збереження екологічної цілісності;

2) забезпечення екологічної ефективності господарської діяльності;

3) гарантування екологічної справедливості в суспільстві.

Конвенція з біорізноманіття містить фактично ту саму тріаду цілей. По-перше, її основна спрямованість — забезпечити екологічну цілісність через збереження біорізноманіття, по-друге, стійке використання компонентів біорізноманіття людиною і, по-третє, справедливий розподіл вигід біорізноманіття і витрат на його підтримання.

У зв’язку з цим набуває актуальності є проведення робіт, пов’язаних з економічною оцінкою біорізноманіття та розробкою регламентуючих і економічних інструментів (стимулів, санкцій тощо), спрямованих на збереження біорізноманіття, а також розробку відповідної політики і стратегії в цій галузі.

Згідно із загальноприйнятими теоретичними положеннями економічна цінність біорізноманіття визначається двома групами чинників: а) споживчою цінністю; б) неспоживчою цінністю.

Мета Концепції

Метою Концепції є:

збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих видів та компонентів ландшафтів;

сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів;

підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження;

посилення відповідальності за збереження біологічного різноманіття підприємств, організацій та установ, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля.

Об’єкти Концепції

Об’єктами Концепції є різноманіття всіх рослин, тварин та мікроорганізмів (разом із середовищами їх існування) в стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, що постійно чи тимчасово населяють територію, територіальне море, континентальний шельф та виключну (морську) економічну зону України. Збереження біологічного різноманіття передбачає охорону як окремих особин і їх груп у межах певної території, так і екосистем у цілому разом з їх середовищем існування.

Засоби реалізації Концепції

Правові засоби. Для досягнення мети Концепції передбачається подальший розвиток системи природоохоронного та природоресурсного законодавства. Зокрема, необхідно розробити і прийняти закони про рослинний світ та про рибне господарство, Національну програму охорони земель, нормативно-правові акти щодо вдосконалення системи платежів за користування надрами, водними та іншими природними ресурсами, запровадження природокористування на основі екологічних міжнародних нормативів. У зв’язку з цим пропонуються зміни та доповнення до земельного, лісового, водного законодавства, законодавства про надра, про тваринний світ та природно-заповідний фонд.

Фінансові засоби. Фінансування заходів збереження біологічного різноманіття проводиться за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетних фондів та інших джерел.

Фінансування запропонованих заходів за рахунок Державного бюджету України здійснюватиметься з урахуванням реальних економічних можливостей держави. Основним джерелом покриття витрат на охорону природи є платежі за використання природних ресурсів.

На основі мобілізації фінансових ресурсів Концепцією передбачається поліпшення стану збереження біологічного різноманіття, що включає охорону і раціональне використання земельних, водних і лісових ресурсів, тваринного і рослинного світу. Крім того, фінансові ресурси спрямовуватимуться на створення екологічної мережі, проведення наукових досліджень і моніторингу, освіту та екологічне виховання, виконання конкретних проектів збереження біологічного різноманіття в регіонах, які мають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення.

Організаційні засоби. Організаційне забезпечення та координація діяльності щодо реалізації Концепції здійснюватиметься Міністерством екології та природних ресурсів за участю інших заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади. Вирішенню науково-технічних та інших питань у сфері збереження біологічного різноманіття сприятиме створення дорадчого органу, до якого увійдуть посадові особи заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади, провідні вчені та представники громадських організацій. { Абзац п’ятий розділу «Засоби реалізації Концепції» із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1048 }

Науково-методичні засоби. Для збереження біологічного різноманіття проводитимуться дослідження, спрямовані на забезпечення його охорони, відновлення та раціонального використання. Методологічною основою цих досліджень буде удосконалена система моніторингу, включаючи інвентаризацію природних ресурсів, ведення кадастрів на основі створення банків даних та геоінформаційних систем біологічного різноманіття.

Інформаційно-освітні засоби. З метою поліпшення екологічної освіти та виховання передбачається створення на базі територій природно-заповідного фонду інформаційно-освітніх центрів. Буде розширено випуск науково-популярної та іншої літератури, започатковано серію відповідних науково-пізнавальних теле- і радіопрограм. Планується переглянути навчальні плани та програми навчання у дошкільних установах, середніх та вищих навчальних закладах з метою забезпечення розширення знань про біологічне різноманіття, поліпшити підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі збереження біорізноманіття з урахуванням міжнародного досвіду. Екологічні знання мають стати обов’язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля.

Основні напрями діяльності у сфері збереження біологічного різноманіття

Основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного різноманіття:

збереження прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем;

оздоровлення агроландшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності;

збереження видів та популяцій;

створення національної екологічної мережі.

Збереження видів та популяцій

З метою збереження гено- і ценофонду рослинного і тваринного світу, насамперед рідкісних видів і тих, що перебувають під загрозою зникнення, необхідно:

розробити та реалізувати програми і заходи для збереження окремих видів рослин і тварин або їх груп, у тому числі внесених до Червоної книги України та міжнародних переліків рідкісних і тих, що перебувають під загрозою зникнення;

створити в зоологічних парках, розплідниках, ботанічних садах та дендрологічних парках центри і лабораторії штучного розведення та реакліматизації рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин;

організувати постійні спостереження за станом видів і популяцій;

розробити геоінформаційні системи, насамперед щодо видів рослин та тварин, внесених до Червоної книги України і рослинних угруповань, внесених до Зеленої книги України;

провести інвентаризацію генетичного різноманіття тварин і рослин;

підготувати та опублікувати довідники, енциклопедії, науково-популярні видання та інші матеріали про біологічне різноманіття України.

Створення національної екологічної мережі

Для національної екологічної мережі, що створюється з метою відновлення природних середовищ існування дикої флори та фауни, покращання стану збереження окремих компонентів біологічного різноманіття, зміцнення екологічних зв’язків та цілісності екосистем, необхідно:

розробити екологічні критерії та рекомендації, на основі яких має бути створена екологічна мережа;

створити національну екологічну мережу з дотриманням міжнародних вимог і забезпечити її сумісність з аналогічними мережами сусідніх країн;

оптимізувати мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду як основних вузлових елементів екологічної мережі;

створити регіональні екологічні мережі насамперед у Причорномор’ї, Приазов’ї, Поліссі, Криму та Карпатах.

ВИСНОВКИ

Стійкість екологічних систем зокрема і біосфери загалом значною мірою залежить від біологічного різноманіття. Чим воно більше, тим стійкіші екосистеми. Біологічне різноманіття — це інтегральне поняття, що описує варіабельність, властиву всім видам екосистем (водних та суходолу). Розрізняють генетичне, внутрішньовидове та видове різноманіття. Генетичне різноманіття — різноманіття генотипів рослин і тварин, внутрішньовидове — наявність різновидів та популяцій у межах виду, видове — кількість та різноманіття видів на певній території. Біологічне різноманіття визначається різноманіттям окремих організмів за віком, статтю та життєвим станом, популяцій за структурними типами, генотипів, угруповань та екосистем. Основою стійкого існування екосистем є біологічне різноманіття. У 1992 р. була прийнята Міжнародна конвенція про збереження біологічного різноманіття на Землі, а в 1998 р. — закон України про збереження біологічного різноманіття в країні.

Згідно з законом внутрішньої динамічної рівноваги, речовина, енергія, інформація, динамічні якості окремих природних систем та їх ієрархії тісно пов’язані між собою так, що будь-яка зміна одного з показників неминуче призводить до функціонально-структурних змін інших, однак при цьому зберігаються загальні якості системи — речовинно-енергетичні, інформаційні та динамічні.

Отже, виникає загроза існуванню самих екосистем, спричинена порушенням біологічної та екологічної рівноваги. За біологічною розуміють рівновагу, що склалася між рослинним і тваринним світом, тобто між живою речовиною, а під екологічною — рівновагу, що склалася в екосистемах і біосфері між живою речовиною та навколишнім природним середовищем.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ:

1.Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1998. — 455 с.

2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник. — К.: Либідь, 1995. — 288 с.

3. Вопросы социоэкологии / Материалы первой всесоюзной конференции «Проблемы социальной экологии». — Львов, 1986. — 352 с.

4. Злобін Ю.А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998. — 248 с.

5. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч. Посібник. — 2–ге вид,, стереотип. — К.: МАУП, 2000. — 240 с.

6. Основи екології / Під ред. В.М. Черняка. — Тернопіль, 1994. — 122 с.

7. Основи соціоекології: Навч. Посібник / Г.О. Бачинський, Н.В. Беренда, В.Д. Бондаренко та ін.; за ред Г.О.Бачинського. — К.: Вища школа, 1995. — 238 с.

8. Основы экологии и экологическая безопасность: Учебное пособие / Под ред. В.В. Шкарина, И.Ф. Колпащиковой. — Н.Новгород: Изд–во Нижегородской медицинской академии, 1998. — 172 с.

9. Редкие и исчезающие растения и животные Украины: Справ. / В.И. Чопик, Н.Н. Щербак, Т.Б. Ардаманцева и др. — К.: Наукова думка, 1988. — 256 с.

10. Страшнюк Н.М. Проблема збереження біорізноманіття на природно-заповідних територіях та з використанням біотехнологічних методів // Семінар “Охорона біорізноманіття та господарська діяльність на природних територіях, що охороняються; раціональне природокористування, екологічний моніторинг. Тези допов. – Київ, Україна, 2000. – С. 46–48.

11. Червона Книга України. Рослинний світ. — К.: Українська енциклопедія, 1996. — 214с.

12. Чернова Н.М., Билова А.М. Екологія. — К.: Вища школа, 1986. — 231 с.

13.Основи стійкого розвитку:/навчальний посібник/за редакцією Мельника-Суми -2005.-654с.

14. http://bibliofond.ru/view.aspx?id=484925.






map