грунти



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.

ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Географічний факультет

Кафедра фізичної географії

Індивідуальне науково-дослідне завдання із курсу ґрунтознавства на тему:

Ґрунти Тернопільського району,

їх використання

Виконала студентка

ІІ курсу

Групи ЗГ-21

Монастирська Л. М.

Перевірив

Гавришок Б. Б.

Тернопіль – 2014 р.

Зміст

Вступ

Утворення і поширення ґрунтів……………………….3

Розділ І. Природні умови та господарська освоєність Тернопільського району

1.Природні умови та ресурси 1.1. Геологічна будова та рельєф……………………8 1.2. Кліматичні умови та водні ресурси……………8

1.3. Мінеральні ресурси……………………………..9  1.4. Лісові ресурси…………………………………..10 1.5. Ґрунтовий покрив та рослинність……………. 11 1.6. Земельні ресурси……………………………….15

Розділ ІІ. Використання мінеральних добрив та вплив їх на поверхню ґрунту……………………………………………17

Висновки……………………………………………………18

Додатки……………………………………………………..19

Список використаної літератури………………………..21

Вступ

Утворення і поширення грунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. В їх розміщенні на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється також і в довготному напрямі у зв’язку з посиленням континентальності клімату у напрямки із заходу на схід.   Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені грунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих фунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний (18-24см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію грунтового розчину, тому їх треба вапнувати.   Сірі лісові грунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові грунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5-3,0 % гумусу.   Темно-сірі опідзолені грунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5 %, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти.   У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні грунти. Вони утворилися під трав’янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в грунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші грунти, гумусовий горизонт. З цим пов’язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.   Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених грунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу — 3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.   Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці грунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостеп).   Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5 %.   Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини. Степовому Криму. Ці грунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення грунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині 90-120см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих фунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих грунтах потрібне зрошення,   Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, в Степовому Криму і передгір’ях Кримських пасом. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, в грунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих грунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою.   На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові грунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.   У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні і дернові ґрунти. Ці грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних грунтів становить 3-6 %, вони багаті на поживні речовини.   У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові грунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих грунтів треба застосовувати меліоративні заходи.   На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширенісолончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.   Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.   У зниженнях — подах Причорномор’я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворилисьсолоді. Вони мають погані фізичні властивості, невисоку родючість.   В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні грунти. Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5 %.   У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти, що мають невисоку природну родючість.   У південно-західних передгір’ях поширені буроземно-підзолисті грунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Грунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1450м переважають бурі лісові грунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті грунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.   На плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні і гірсько-торфові грунти. Вони утворились під лучною рослинністю в умовах надмірного зволоження на пісковикових породах. Г’ірсько-торфові грунти мають незначний торфовий горизонт.   У Кримських горах, в їх північних передгір’ях сформувались чорноземи південні і дерново-карбонатні грунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні грунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширенікоричневі грунти. Вони утворились під розрідженими лісами і чагарниками, трав’янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт мас сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7 %. На крутих схилах ці грунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворились під трав’янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.   Північні схили Головного пасма вкрито бурими лісовими грунтами. Вони утворились під широколистими лісами в умовах м’якого теплого клімату. У верхньому горизонті цих грунтів міститься 4-5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворились бурі опідзолені грунти, а вище — гірські чорноземні грунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід, їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4-7 % гумусу.   Земельні ресурси — землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін. Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду — 60,4 млн.га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70% площі всіх земель. Серед них орні землі займають в середньому 79% (один з найбільших показників у світі). Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні грунти.   Загальний рівень господарської освоєності території України високий. Але в різних природних зонах спостерігаються відмінності. В зоні мішаних лісів землеробська освоєність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні знаходиться 25 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів України. Розораність земель у лісостеповій зоні — близько 70 %, а у степовій зоні — понад 80 %, тут найбільш поширене зрошення. В Українських Карпатах великі площі займають ліси, луки; ділянки з орними землями поширені в передгір’ях, міжгірних улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, орні землі займають незначні території.   Між землекористувачами землі України розподіляються нерівномірно. Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення. Значна частина припадає на населені пункти. В населених пунктах 80 % земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського призначення становлять 11,6%.   Для раціонального використання земельних ресурсів треба запобігати несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість, засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

1.1. Геологічна будова та рельєф Тернопільської області

   Якщо їхати по території Тернопільської області з півдня на північ або із заходу на схід, то можна помітити значні зміни краєвидів. Значно розчленована глибокими каньйоноподібними долинами рік місцевість Придністров’я переходить у центральній частині області у слабохвилясту, майже ідеальну рівнину, яка на півночі змінюється горбогір’ям. Мальовничі ландшафти західної частини області, порізаної густою мережею ярів, балок і річкових долин, мають значні відмінності від ландшафтів східної частини. Ці відмінності основною мірою викликані особливостями геологічної будови території.    Область розташована в межах Волино-Подільської плити, яка є частиною давньої Східноєвропейської платформи. На глибині приблизно 1500-3000 метрів залягає докембрійський кристалічний фундамент. Поверхня його вкрита осадовими породами верхнього протерозою, палеозою, мезозою та кайнозою. Найдавніші породи, із яких складений фундамент плити,— граніти і гранодіорити. Вони на поверхню в області ніде не виходять.

1.2. Кліматичні умови та водні ресурси

Кліматичні ресурси Тернопільської області сприятливі для вирощу вання сільськогосподарських культур лісостепової зони, зокрема озимої і ярої пшениці, озимого ячменю, жита, вівса, кукурудзи, проса, цукрових буряків, картоплі, капусти, огірків, помідорів, кормових коренеплодів, однорічних і багаторічних трав та фруктових дерев на всій іі території Сприятливі умови для вирощування теплолюбних культур (виноград, абрикоси, персики та ш ) є у Придністров’ї, зокрема, на південних схилах Дністра.

Клімат на території області має важливе значення для відпочинку лю дей Найсприятливішими для цього є заліснені території Вони мають неве ликі добові коливання температур повітря Улітку ділянки лісу мають прозо ре повітря, насичене фітонцидами, без пилу А взимку на них значна товщина снігового покриву, невелика швидкість вітру, що сприяє організації зимових видів відпочинку.

Для літнього відпочинку найкращі кліматичні умови — у південній час тині області, особливо на берегах Дністра і його приток У теплий період тут достатньо високі температури повітря, довгий купальний сезон (понад 90 днів), добра природна вентиляція території Для зимового відпочинку умови тут малопридатні, бо взимку буває багато днів з похмурою погодою, тумана ми, сильними вітрами, сніговий покрив незначний (1-10 см).

На території області є сприятливі умови для будівництва вітроенергети чних споруд, які в майбутньому можуть бути важливими виробниками еколо гічно чистої енергії.

Водні ресурси складаються з поверхневих і підземних вод Тернопіль ська область є територією із середнім забезпеченням водними ресурсами Сумарні потенційні водні ресурси області становлять 1,4% від водних ресур сів України На 1 людину припадає 1,4 тис м води на рік.

За запасами прісної води область займає 15 місце в Україні Норма споживання води для 1 людини на добу становить 250 л, вона не забезпечу ється в більшості міських поселень області.

Найбільшими водоспоживачами в області є сільське господарство, хар чова промисловість, комунальне господарство

Обмежені запаси прісної води і зростаючі потреби в ній вимагають по стійного очищення стічних вод.

Найбільше неочищених вод скидають у водойми підприємства молочної промисловості, м’ясокомбінати, концентратно-дріжджовий комбінат, тва ринницькі ферми, підприємства комунального господарства Водоочисні спо руди є в 16 міських поселеннях.

1.3. Мінеральні ресурси .

Мінеральні ресурси в Тернопільській області мають місцеве значення. Це нерудні корисні копалини, насамперед, мінеральні будівельні матеріали (пісковик, вапняк, пісок, глина, гіпс, мергель та ін.). На основі використання цих корисних копалин розвивається промисловість будівельних матеріалів. Освоєння родовищ деяких копалин (гіпс) — може мати в майбутньому між обласне значення.

Область зовсім не забезпечена рудними і паливними ресурсами і тому змушена їх довозити для розвитку господарства.

1.4. Лісові ресурси 

Лісові ресурси мають в області ґрунто-, водоохоронне, рекреаційне значення На промислову переробку поступає незначна кількість деревини.

Це визначається невеликою кількістю лісів в області та їхнім якісним скла дом Запаси деревини в Тернопільській області становлять 20,1 млн. м (0,2% запасів деревини в Україні).

Видовий склад лісів такий хвойні породи— 16,7%, твердолистяні — 79,6%, м’яколистяш — 3,7% від загальної площі лісів.

Більшість лісових насаджень (майже 54%) — молоді (до 40 років) Сти глі (60-100 років) і перестиглі (понад 100 років) ліси, які придатні для рубок, займають тільки 1/5 площі лісонасаджень Тому в області рубки лісу прово дяться мало Переважають рубки за доглядом лісу, під час яких заготовляєть ся деревина на паливо.

В області ведуться значні роботи з лісовідтворення Тільки за післяво єнний період в державному лісовому фонді посаджено 65 тис га, крім того, на еродованих землях створено 15 тис га лісових насаджень.

Лісове насінництво в області переведено на елітну основу У лісах віді брано найкращі дерева (51 дуб, 12 модрин, 4 буки, 2 сосни), від яких піде потомство основних порід для лісів області У лісорозсадниках вирощується посадковий матеріал 80 видів у кількості понад 22 млн. шт. Ці високопродук тивні дерева, які мають значний ріст, і гарний стовбур і високу якість деревини (їх називають плюсовими), ростуть у Суразькому, Кременецькому, Копичинському, Урманському, Коропецькому, Микулинецькому, Завалівському, Монастириському лісництвах.

Ліси мають значні запаси лікарської сировини На площі приблизно 800 га розташовані плантації лікарських чагарників — калини, шипшини, глоду, кизилу, аронії та ш Багато в лісах і трав’янистих лікарських рослин, серед яких звіробій, мати-й-мачуха, суниця, чистотіл та ін. Вони ростуть на всій території області, зайнятій лісами.

Ліси області багаті на ягоди, гриби, дичину.

1.5. Грунтовий покрив та рослинність

Ґрунти Тернопільської області

   Сучасний ґрунтовий покрив Тернопільської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. На лесах і лесоподібних суглинках утворилися чорноземні та сірі лісові ґрунти; на твердих карбонатних породах — дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах у долинах рік — лучні, лучно-болотні і торфоболотні ґрунти.    Найбільшу площу в області (близько 72%) займають лісостепові опідзо-лені ґрунти, які об’єднують такі підтипи: ясно-сірі лісові, сірі лісові, темно-сірі, чорноземи опідзолені.    Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти поширені в західній та південно-західній частинах області на високих плато і схилах. Східна межа поширення проходить по вододілу Стрипи і Коропця. Вони сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Гумусовий горизонт у них незначний і майже безструктурний, уміст гумусу невеликий (1,3-1,8%). Ці ґрунти мають кислу реакцію, і тому для підвищення їхньої родючості необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.    Темно-сірі лісові грунти поширені в тих районах області, що й ясно-сірі і сірі, але вони займають знижені ділянки. Порівняно із сірими лісовими фунтами вони мають гумусований шар до 60 см, у верхній частині якого міститься 2,9-3,1% гумусу, а також кращу структуру. Для збільшення врожайності культур у ці фунти потрібно вносити органічні та мінеральні добрива.    Чорноземи опідзолені займають значні площі в центральній та східній частинах Тернопільської області. Вони утворилися на вирівняних плато під лісовою і степовою рослинністю, доволі родючі, бо мають глибокий гумусований шар (80-90 см), вміст гумусу у верхньому горизонті 3,6-3,9%.    У тих місцях області, де ґрунтові води залягають неглибоко, опідзолені ґрунти піддаються оглеєнню. Унаслідок оглеєння виникають токсичні речовини (закисні сполуки заліза, марганцю), тому на таких фунтах не хочуть рости дерева.    Оглеєні опідзолені грунти мають поганий водно-повітряний режим, бо часто бувають перезволоженими. У них також підвищена кислотність. Для поліпшення їхньої родючості необхідне проведення агромеліоративних заходів, угноєння і вапнування. Вони малопридатні для вирощування плодових і ягідних культур.    Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на ле-сах і лесоподібних суглинках під ділянками степу в центральній та східній частинах області. Ці грунти малогумусні (4-4,5% гумусу), лише подекуди — середньо-гумусні (біля 8% гумусу). Глибина гумусового шару 80-90 см. Мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними речовинами.    Чорноземно-карбонатні грунти не мають суцільного поширення, а трапляються окремими ділянками в тих частинах області, де на поверхню виходять вапнякові і крейдяні породи. Найбільше їх трапляється в північній і північно-західній частинах області та у Придністров’ї. Ці грунти мають досить поживних речовин, але ці речовини малодоступні для рослин. Гумусовий шар неглибокий (40-50 см), але вміст гумусу значний (4-5%). Ґрунти сприятливі для вирощування пшениці та цукрових буряків, але зовсім несприятливі для садівництва і ягідництва.    Лучно-чорноземні ґрунти займають незначні ділянки на знижених елементах рельєфу (днища балок, тераси рік), де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Ці ґрунти мають глибокий гумусований шар (до 120 см), значну кількість гумусу (5-6% у верхньому горизонті), поживних речовин і сприятливі для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур, особливо овочевих. Нижні горизонти такого ґрунту оглеєні у вигляді сизих і бурих плям, що створює несприятливі умови для росту плодових дерев. Тому для вирощування садів ці ґрунти непридатні.    Лучні грунти утворилися на наносах у долинах рік і балок, у глибоких зниженнях на плато, де близько до поверхні підходять грунтові води. Як і чорноземи, лучні грунти мають глибокий гумусований шар (50-70 см), містять 4,5-5,0% гумусу, чимало поживних речовин. Але вони постійно перезволожені, і в них відбуваються процеси оглеєння. Основні площі лучних грунтів в області зайняті луками і пасовищами, розорюється незначна їхня частина.    Лучно-болотні ґрунти сформувалися в заплавах рік на перезволожених ділянках. Вони подібні до лучних грунтів, але процеси оглеєння охоплюють усі шари фунту — від гумусового горизонту до грунтотвірної породи. У верхньому горизонті міститься від 3 до 5,8% гумусу. Зайняті луками.    Болотні ґрунти поширені на заплавах рік, днищах балок. Вони утворилися на алювіальних відкладах при надмірному зволоженні. Поділяються на торфово-болотні грунти і торфовища. Торфово-болотні грунти мають шар торфу, менший від 50 см, а торфовища понад 50 см. Використовуються ці грунти як пасовища і луки, подекуди вони осушені і використовуються для розробок торфу.    Дерново-підзолисті грунти займають 0,5% території області. Вони сформувалися в північній її частині (Мале Полісся) на піщаних давньоалюві-альних відкладах під сосновими лісами. їхній гумусовий горизонт становить 15-20 см, а вміст гумусу — 1,0%. Ґрунт безструктурний, вода проникає у глибокі шари грунту і виносить із нього поживні речовини. Це найменш родючі грунти в області. Для вирощування сільськогосподарських культур необхідно вносити в ці грунти вапно, добрива.    Ґрунтовий покрив Тернопільської області сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони. Значної шкоди родючості грунтів завдає водна ерозія. Розвитку ерозійних процесів (утворенню ярів) сприяє інтенсивне розорювання схилів горбів. Площа еродованих земель безперервно збільшується і становить зараз 38,7% від площі ріллі. Найінтенсивніше відбуваються ерозійні процеси в Монастириському, Бережанському, Підгаєцькому, Збаразькому, Шумському і Лановецькому районах, у яких значна частка земель розташована на крутих схилах. Вони посилюються в тих ділянках, де вирощують просапні культури (цукровий буряк, овочі тощо), і там, де проводиться оранка вздовж схилів.    Для зменшення ерозійних процесів насаджують полезахисні лісосмуги, засівають травою схили ярів, будують гідротехнічні споруди, проводять поперечну оранку схилів.

Рослинний світ Тернопільської області

   Територія Тернопільської області лежить у лісостеповій зоні і вкрита різноманітною рослинністю. Тут росте понад 1100 видів вищих спорових і насінних рослин. Багатство видового складу рослинного світу зумовлено положенням області між Карпатами і Поліссям. Найчисельнішими тут є лісові і степові види.    Лісова рослинність на території області сформувалася в четвертинному періоді. У минулому значна частина області була вкрита лісами, які по-хижацьки вирубали в часи панування у краї Австро-Угорщини, Польщі, у період німецької окупації, а також в радянський період. Площі лісів значно скоротилися. Зараз ліси займають 13,9% території області. Учені розрахували, що оптимальний показник лісистості для Тернопільської області повинен становити 17,8%. Вирубування цінних порід дерев (бук, дуб) призвело також до зміни видового складу лісів. У них збільшилась частка малоцінних порід (граб, осика, береза тощо).    Більшу частину ділянок, які вкриті лісом, займають в області широколистяні ліси. Тільки в північній частині області ростуть мішані ліси. Серед широколистяних лісів найбільше поширення мають грабові, дубово-грабові, букові ліси.    Грабові й дубово-грабові ліси займають південно-західну частину області (Придністров’я), Подільське плато, північну частину Товтрового кряжа, Кременецькі гори. Крім граба, який є панівним у деревостої, у цих лісах ростуть дуб, ясен, береза, осика, бук, а в підліску — ліщина, горобина та ін.    Букові ліси ростуть на підвищених ділянках Тернопільського плато. Бук утворює суцільні масиви лише в південно-західній частині області, а в інших місцях він росте у вигляді острівців. Через територію області проходить східна межа поширення бука в Європі. Це — бучина на Товтровому кряжі біля р. Збруч. У букових лісах ростуть також граб, явір, липа, а в підліску — ліщина, калина, глід, терен, вовчі ягоди тощо.    Мішані ліси займають територію Малого Полісся. Вони ростуть на піщаних грунтах у басейнах рік Ікви, Вілії і Горині. Це переважно дубово-соснові ліси. У їхньому підліску росте крушина, ліщина, калина.   У верхів’ях лівих приток Дністра, Горині, Ікви і Вілії поширені заплавні ліси, їх деревостій складається з осокора, в’яза, дуба, клена, ясена, вільхи.    Ліси області мають важливе грунтово-захисне, водоохоронне, рекреаційне значення. Понад 35 тис. га лісів розміщені на водноерозійних площах і виконують захисні функції. Навколо найбільших міст створено зелені санітарні зони на площі понад 32,2 тис. га, які виконують функції «легенів» міст. Уздовж залізниць, автомобільних доріг насаджені лісосмуги, які мають важливе значення для очищення повітря від шкідливих викидів транспортних засобів.    Важливе значення для відпочинку людей поряд із лісами мають штучні насадження, а серед них — лісопарки, дендропарки, старовинні парки, сквери тощо. Багато з них в області є пам’ятками садово-паркового мистецтва. Тисячі любителів природи відвідують щорічно Гермаківський та Хоростківський дендропарки. Гермаківський дендропарк нараховує понад 1500 видів дерев і чагарників з усіх куточків світу, у т.ч. колекцію хвойних порід із Євразії, Північної Америки та Північної Африки, а також реліктові види — гінкго дволисте (найстаріше дерево нашої планети), магнолія.    Хоростківський дендропарк має надзвичайно багату колекцію дерев і чагарників, серед яких кипариси, кедри, ялини, ялиці, ялівці, лимонник, лимонне й оцтове дерева, платани, пальми (16 видів), дуби (звичайний, корковий, пухнастий) та ін.    Увагу відпочиваючих привертають старовинні парки — Більче-Золотецький, Скала-Подільський, Коропецький, Гримайлівський, Збаразький, Раєвський, Кременецький та ін. У них зібрано багаті колекції дерев та кущів, які мають наукову і пізнавальну цінність.    Степова рослинність на території Тернопільської області у природному вигляді не збереглася. Майже всі степові ділянки розорані, а ті, що залишилися, зазнали значного впливу людини. Нерозорані степові ділянки можна зустріти на схилах горбів, балок, у заплавах рік тощо. На підвищених ділянках ростуть костриця, пирій, бородач, чебрець, тонконіг та ін. А в заплавах рік на луках проростають мітлиця, осока, пирій, тимофіївка, тонконіг, стоколос. Приблизне уявлення про давні степи, які колись були на території області, дає ділянка степу між селами Устя і Дністрове в Борщівському районі, а про наскельно-степову рослинність — ділянка між селами Дністрове і Трубчин (ростуть купина лікарська, гадюча цибулька, кузьмичева трава та ін.). Ділянки суходільних і заплавних лук використовуються як пасовища.    Рослинний світ Тернопільської області налічує чимало ендемічних та реліктових видів. До реліктових належить осока низька, осока біла, брусниця карликова, хвощ великий, чина ряба, молочай багатобарвний, меч-трава болотна, кузьмичева трава (ефедра двоколоса), відкасник татарниколистий.    Ендемічні види рослин області: шавлія кременецька, костриця піхвова, сонцецвіт сивий, вівсюнець пустельний, шиверекія подільська, чебрець одягнений, тонконіг різнобарвний та ін.    Чимало рослин на Тернопільщині сьогодні — на межі зникнення і тому занесені до «Червоної книга України». Серед них — ковила волосиста, сон великий, зозулинець салеповий, цибуля гірська, горицвіт весняний, астранція велика, білоцвіт весняний, конвалія іравнева, клокичка периста, ясенець білий, лілія лісова, барвінок малий, черевички зозулині, відкасник татарниколистий, анакамптис пірамідальний, любка дволиста. 

1.6. Земельні ресурси.

Тернопільська область має багаті земельні ресурси, її земельний фонд становить 1382,5 тис. га. Поширення родючих ґрунтів привело до високого рівня освоєння земельних ресурсів.

Понад 89% земельного фонду займають землі сільськогосподарських підприємств, орендарів, індивідуальних землекористувачів, які використову ються для ведення сільськогосподарського виробництва, підсобного госпо дарства.

Серед земель сільськогосподарського призначення переважають сільськогосподарські угіддя. Частка цих угідь у земельному фонді становить 76,3% (у середньому по Україні — 67,6%), що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності Тернопільської області.

Сільськогосподарські угіддя включають орні землі, багаторічні насадження, пасовища і сінокоси їх співвідношення на території Тернопільської області і зміни, які відбуваються в їх структурі, показують діаграми.

Найвищу частку у сільськогосподарських угіддях займають орні землі (рілля) За цим показником (81,9%) область посідає одне з перших місць в Україні Частка орних земель є найбільшою в центральній і південній части нах області, дещо меншою — в північній і західній частинах. Ця частка в районах залежить від величини площ під багаторічними насадженнями, сінокосами і пасовищами.

Найбільші площі багаторічних насаджень є в південній частині, а пасовищ і сінокосів — у західній і північній частинах області.

Значна розораність ґрунтів і розчленування території призводять до збільшення площ ерозійних земель А це веде до постійного скорочення сільськогосподарських угідь Унаслідок природної і штучної ерозії з полів області виноситься понад 20 млн. т ґрунту і 1 млн. т гумусу за рік На ерозійних землях кожний рік недобирається значна частка врожаю сільськогосподарських культур.

На території Тернопільської області є деякий резерв для збільшення площі сільськогосподарських земель — це заболочені і перезволожені землі Вони становлять понад 4,8 тис га і розташовані на заплавах, плоских межи річчях В області тривалий час проводилися роботи із осушення цих земель Але в багатьох випадках таке осушення в долинах рік не було доцільним Во но призвело до обміління русел рік, зниження води в колодязях, зникнення джерел.

В області є також землі, які зайняті різноманітними кар’єрами, а також відпрацьовані землі (землі, які використовувалися при розробці корисних копалин) Вони займають площу 3,4 тис га і в майбутньому їх можна використати для сільськогосподарського виробництва.

Розділ ІІ. Використання мінеральних добрив та вплив їх на поверхню ґрунту

Важливим чинником підвищення продуктивності ґрунтів є внесення мінеральних добрив. У цьому ситуація з використанням мінеральних добрив у 2006 р. дещо поліпшилася. У структурі використання мінеральних добрив, як і в минулі роки, найбільшу питому вагу займають азотні добрива — 60,1 %, а фосфорні та калійні відповідно лише 18,8 та 21,0 %. Такий дисбаланс елементів живлення призводить до виснаження ґрунтів та не дає можливості підвищувати врожайність сільськогосподарських культур .В області з року в рік зменшується використання органічних добрив. У 2006 р. органічних добрив було внесено 274,7 тис. т, що на 6,9 тис. т менше, ніж у 2005 р., удобрено лише 7,0 тис. га посівів сільськогосподарських культур, що становить 1,8 % загальної посівної площі. У середньому, в розрахунку на 1 га загальної посівної площі було внесено 0,7 т органічних добрив, що у 17 разів менше оптимальної норми внесення, передбаченої для площ, зайнятих сівозміною. На якісний стан земельних ресурсів істотно впливають агротехнічні заходи, які проводяться з метою запобігання виникнення деградації ґрунтового покриву. Площа, на якій було проведено вапнування ґрунтів зросла на 20 % (623 га) в порівнянні з 2005 р. і становила 3,8 тис. га

ВИСНОВОК

Ґрунтовий покрив області порівняно складний. За схемою агроґрунтового районування (1969) Тернопільська області відноситься до провінції Західного лісостепу Лісостепової зони. Особливістю структури ґрунтового покриву Західного лісостепу є те, що в ній не простежуються смуги поступового переходу від дерново-підзолистих ґрунтів зони мішаних лісів до сірих опідзолених, а від них — до чорноземів типових.

За даними великомасштабного ґрунтового дослідження, найбільшу площу займають сірі опідзолені ґрунти — 494,5 тис. га, та чорноземи — 426,3 тис. га.

Сірі опідзолені ґрунти:

ясно-сірі й сірі лісові ґрунти — площа 310,9 тис. га;

темно-сірі опідзолені ґрунти — площа 184,6 тис. га.

Чорноземні ґрунти:

чорноземи топові глибокі малогумосні та типові луговаті — площа 56,3 тис. га;

чорноземи опідзолені та реградовані — площа 355,9 тис. га;

чорноземно- та дерново-карбонатні ґрунти — площа 14,5 тис. га.

Лучні ґрунти — площа 43,4 тис. га.

Лучно-болотні й болотні ґрунти — площа 16,8 тис. га.

Торфово-болотні ґрунти та торфовища — площа 10,5 тис. га.

лугово-чорноземні грунти — площа 13,6 тис. га.

 

За матеріалами збірника «Статистичний щорічник Tернопільської області за 2012 рік».

Ґрунти на території Тернопільської області

Розробка заняття грунтовий покрив лісуЛучні грунти вікіпедія

Список використаної літератури:

1. Заставецька О. В. Географія Тернопільської області. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2001 – 104 с.

2. Лісовал А. П. Система застосування добрив/ Лісовал А.П., Макаренко В.Н., Кравченко С. М. – К.: Вища шк.,2002. – 317 с.

3. Маслик О. П. ,Географія України / Маслик О. П., Шищенко П. Г. – К.: Зодіак-ЕКО, 2000. – 432 с. 4. Мусієнко М. М. Екологія. Охорона природи. / Мусієнко М. М., Серебряков В. В. – К.: Т-во Знання, КОО, 2007-624 с.

5.Пусін Н. Д. Географія сільського господарства СРСР / Пусін Н. Д., Колесник Г. О. – К.:Вища шк.., 1983- 303 с. 6. «Статистичний щорічник Tернопільської області за 2012 рік».

7. ukr-tur.narod.ru/turizm/regionukr/ternop/…/rosl.htm

8. www.library.te.ua/region/grounds/






map