Університетська освіта.Актуальність теми



Вступ

Вища школа сьогодні стає предметом пильної уваги соціологів, політологів, культурологів, психологів і філософів, які об’єднують свої зусилля в експертному прогнозуванні її розвитку і передбаченні ризиків, що супроводжують її оновлення. Реалії українського соціуму, який проходить складний, трансформаційно насичений період розвитку, загострюють проблематику, що входить до предметного поля інноваційних процесів, а також порушують коло питань, пов’язаних із визначенням іншого предметного поля – суттєвих моментів суспільства знань. Обидва предметних поля мають спільний сегмент – освітній простір, який характеризується високою концентрацією інновацій, що є характерним насамперед для вищої освіти. Зведення цих двох предметних полів в одну площину зі збереженням їхньої багатовимірності є актуальним теоретичним завданням спеціальних і галузевих соціологій, де ще недостатньо широко застосовуються можливості інтердисциплінарного підходу і соціологічної компаративістики.

Історія формування системи вищої освіти в Японії

Система вищої освіти Японії веде свій початок з часів реставрації Мейдзи. До цього періоду в деяких великих містах функціонували спонтанно виникали вищі школи, де діти японської аристократії і військових вивчали твору китайських класиків, право і бойове мистецтво. Малися також вищі медичні школи. Більшість таких шкіл, одержавши статус коледжів, увійшли потім до складу університетів.

Перший на Японських островах державний університет був створений у 1877 році в Токіо. У нього на правах коледжів уключили гуманітарну і медичну школи. У формуванні університету взяв участь запрошений зі США радник по вищому утворенню Д. Мюррей. Японська система вищого освіти із самого початку несла на собі відомий наліт американізму. До кінця XIX століття, як відомо, в американську педагогічну науку і шкільну діяльність активно впроваджувалися ідеї прагматизму. Ці ідеї переносилися й у Японію.

У Токійському університеті за прикладом США були створені чотири факультети: природничонауковий, юридичний, літературний і медичний. Кожен факультет поділявся на секції. Так, природничонауковий факультет уключав хімічну, фізико-математичну, біологічну, інженерну і геолого-мінералогічну секції. Літературний факультет складався з двох секцій: секції історії, філософії і політики і секції китайських і японських літературних пам’ятників. Медичний факультет також мав двох секцій: лікувальну і фармакологічну. Юридичний факультет мав у своєму розпорядженні секцію юриспруденції. Навчання в університеті тривало вісім років (чотири роки в підготовчій школі і чотири роки на факультеті).

У 1895 році почав роботу університет у Кіото. У 1907 році оголосив про початок своєї діяльності університет у Сендае, а в 1910 році — університет у Фукуока. У 1918 році зробив перший набір студентів державний університет на о. Хоккайдо (у м. Саппоро). Усього в першій чверті XX в. у Японії діяли п’ять університетів. Для підготовки абітурієнтів на базі середніх шкіл були створені підготовчі вищі школи з терміном навчання в 3—4 роки. ДО 1918 року в Японії нараховувалося тільки вісім таких шкіл. Потрапити в них, природно, могли лише представники заможних шарів населення. Але економіка наполегливо вимагала всі нових і більш великих контингентів фахівців вищої кваліфікації, що невблаганно розширювало і мережу університетів, і мережа підготовчих вищих шкіл.

У 1918 році видається положення про вищу освіту в країні. Визначаються мети і задачі університетської підготовки: «вивчати теорію і прикладні аспекти науки, вести наукові дослідження, а також розвивати особистість студентів і виховувати в них дух патріотизму». В університетах уводиться вісім факультетів: юридичний, медичний, інженерний, літературний, природничонауковий, сільськогосподарський, економічний, торговий. Уперше створюються науково-дослідні секції, а також курси по підготовці фахівців з ученими ступенями терміном у три роки (по медичному профілі — чотири роки).

Реорганізація університетської підготовки викликала ріст спеціалізованих коледжів. У 1918 році в Японії функціонували вже 96 коледжів.

 У 1945 році, тобто до моменту поразки Японії в другій світовій війні, у країні працювали 48 університетів і 309 коледжів, 79 педагогічних інститутів.

У 1949 році вищим навчальним закладам Японії було внесено в обов’язок дотримуватися однакових систем підготовки фахівців.

По прийнятому в той час закону багато спеціальних шкіл переводилися в розряд чи університетів коледжів. Поряд з цим у країні з’явилися десятки приватних університетів, коледжів і молодших коледжів, а також ряд вищих жіночих навчальних закладів. Загальне число університетів і коледжів (державних і часних) перевалило за кілька сотень. В усіх цих закладах здійснювався урядовий нагляд за змістом і методами навчання. Японський уряд у прагненні вивести країну в розряд лідируючих держав світу робило велику ставку на вищу освіту. До цього кроку його спонукувала й економічна ситуація.

Науково-технічний прогрес різко підсилив потреби в персоналі вищої кваліфікації, що викликало гострий нестаток у розширенні мережі вузів, у першу чергу, звичайно, університетів. Але оскільки організація університетів була сполучена зі значними труднощями, уряд спочатку пішов по шляху форсованого збільшення числа коледжів. Але оскільки найжорстокіший конкурс украй лімітує доступ у державні університети, більшої частини молоді приходиться користуватися послугами приватних університетів, яких у 1975 році нараховувалося 296 (із загального числа 405).Абітурієнти приватних вузів, як правило, роблять вступні внески, а ставши студентами, оплачують лекції, користування навчальним устаткуванням і т.д. Самі великі внески встановлені в медичних закладах, де перший навчальний рік обходиться студенту в 7,1 млн. ієн. Така сума більш ніж у два рази перевищує річний доход рядового японського робітника. Звідси — економія, матеріальні жертви, борги і т.д.

 Якщо глянути на програми спеціалізованих коледжів і університетів, то можна побачити, що половину навчального часу студенти витрачають на засвоєння загальноосвітніх курсів. У технічних коледжах з п’яти років навчання три роки ідуть на загальноосвітню підготовку. В університетах перші два роки студенти штурмують основи різних галузей науки, опановуючи знаннями по досить широкому колу загальнонаукових проблем.

Сучасна система вищої освіти

Сучасний японський університет першої категорії звичайно складається з десяти факультетів (загальноосвітній, юридичний, інженерний, природничонауковий, сільськогосподарський, літературний, економічний, педагогічний, фармакологічний, медичний). Сама структура університету сприяє висуванню загального освіти на передові позиції. Загальноосвітня частина навчання домінує на усіх факультетах.

 В університеті скасована звичайна система факультетів і кафедр. Замість уведені навчальні секції («гакугун») і науково-дослідні секції («гакукей»). Студенти розподіляються по навчальних секціях, зв’язаним з визначеними напрямками науки і техніки. У секціях ведеться навчання як по прикладним, так і по фундаментальних галузях знань.

 Кращі, найбільш престижні японські університети відрізняються від звичайних, рядових саме тим, що дають своїм випускникам велику загальноосвітню підготовку. Цим особливо славляться найстарші Токійський і Кіотоский університети. Саме випускники цих університетів утворять інтелектуальну еліту японської економіки. Аналіз розвитку і сучасного стану японської вищої школи показує, що вище освіти в Японії є одним з основних важелів державної політики. В епоху науково-технічного прогресу вище освіти служить наймогутнішим стимулом трудової активності всіх шарів населення країни.

Система вищої освіти Японії містить у собі :

університети повного циклу (4 роки);

університети прискореного циклу (2 роки);

професійні коледжі;

технічні інститути.

Університети повного циклу. Навчання продовжується 4 роки, на медичному і ветеринарному факультетах — 6 років. Після закінчення основного 4-літнього курсу навчання в університеті випускник може піти в магістратуру, докторантуру. Термін навчання в магістратурі в японських вузах — 2 роки. Докторантура припускає 5 років навчання. Японські вузи мають унікальний у світі інститут “студента-дослідника” — кенкюсей. Це значить, що студент, що поставив перед собою ціль одержати науковий ступінь, має можливість займатися дослідницькою роботою в обраній їм конкретної області знань від 6-ти місяців до 1-го академічного року.

Університети прискореного циклу. В університетах прискореного циклу термін навчання складає 2 роки, але для бажаючих одержати спеціальність медичної сестри термін навчання складає 3 роки. Близько 60% студентів університетів прискореного циклу складають жінки. Вони спеціалізуються на таких напрямках, як економіка, література, іноземні мови, педагогіка, соціальний захист.

Професійні коледжі. Цей вид вищого освіти в Японії орієнтований на тих, хто бажає одержати вузько технічну освіту. Термін навчання в цьому випадку складає не більш 3-х років.

Технічні інститути. Термін навчання в таких інститутах складає 5 років. Вони дають широку технічну підготовку своїм студентам. Випускники таких інститутів улаштовуються на роботу у фірми і дослідницькі центри, зв’язані з розробкою нової передової технології і ноу-хау. У технічних інститутах готують також фахівців торгового флоту.

Прийом іноземних студентів здійснюється на тих же підставах, що і японських абітурієнтів. Претендент повинний пред’явити документ про те, що він провчився 12 років у своїй країні. Стосовно до України це означає, що він повинний закінчити школу (11 років), потім відучитися в коледжі, чи інституті на підготовчих курсах ще рік. Претендент повинний бути не молодше 18 років.

Іноземні студенти зобов’язані здати загальноосвітній іспит. 

Однак найважливіше — це тест по японській мові, що проводить Асоціація міжнародної освіти в 31 країні світу. Він включає три блоки: перевірку знання ієрогліфів і лексики; сприйняття на слух, читання і перевірку знань в області граматики. Цей іспит проводиться по чотирьох рівнях складності. Перший рівень припускає вивчення японської мови протягом 900 година. І знання 2000 ієрогліфів, другий — 600 годин і 1000 ієрогліфів, третій — 300 годин, 300 ієрогліфів, четвертий — 150 годин, 100 ієрогліфів.

Офіційний документ про успішно зданий іспит першого рівня є достатньою підставою для надходження в будь-який вуз Японії (навіть на магістерський ступінь). Для окремих вузів досить здати й іспит другого рівня. Наявність документа про зданий іспит третього рівня дозволяє влаштуватися на роботу в японські фірми. Плата за навчання в японських вузах для іноземних студентів варіюється від 380 тис. ієн у рік і вище в державних вузах до 900 тис. ієн у приватних вузах.

Магістратура й аспірантура

Для одержання звання магістра студент повинний здобути 2-річну освіту, представити магістерську дисертацію й одержати за неї позитивну оцінку, а також здати екзамен з спеціальності. Термін перебування в аспірантурі складає 3 роки, але після 2-річного навчання в магістратурі. Аспірант вважається закінчившим аспірантуру, якщо він представить докторську дисертацію з позитивною оцінкою і здасть екзамен з спеціальності.

У 2000 році був створений Національний інститут моніторингу діяльності університетів з метою підвищення ефективності розподілу засобів на освітню і дослідницьку роботу. У 2001 році відбулося об’єднання мінпромнауки і міністерства освіти Японії в міністерство освіти, культури, спорту, науки і технології. У липні 2003 року був введений у дію закон про «Національні університетські корпорації», що стимулює перехід національних університетів до більш незалежних форм організації. 1 квітня 2004 року кожний з національних університетів, щоб перетворитися в «Національну університетську корпорацію», одержав статус юридичної особи. Корпорації мають у власності землі і будівлі університетів. Штатні співробітники вже не є цивільними службовцями.

Реформа дійсно сприяла розвитку автономії і полегшила рішення питань бюджету, організаційної структури і кадрів національних університетів. Проте нові корпорації залишаються «національними» у тім зміст, що держава продовжує нести відповідальність за їхні функції, надаючи університетам основну частину фондів, у яких вони бідують, у виді блоків-грантів (а не кошторисного фінансування, як колись), використовуваних кожним університетом за своїм розсудом. Гранти можна переносити на наступні роки. Окремо, для зручності національних університетів, розміщаються «основні фонди розвитку».

Як наслідок, зростає автономність університетів у керуванні, а уряд, визначаючи мету й оцінюючи досягнення, тепер більший опір робить на контроль результатів, не прибігаючи до управлінського нагляду. Цю зміну можна охарактеризувати як крок від попереднього регулювання до контролю за результатами.

На інституціональному рівні національні університети, щоб зробити їхній менеджмент більш динамічним і оперативним, запроваджує більше управлінських методик, що виникають у приватному секторі. Очікується, що ці зміни приведуть до пожвавлення організаційної діяльності і менеджменту національних університетів і піднімуть якість їхнього освіти і досліджень.

Висновок

Аналіз розвитку і сучасного стану японської вищої школи показує, що вища освіта в Японії є одним з основних важелів державної політики. В епоху науково-технічного прогресу вища освіта служить наймогутнішим стимулом трудової активності всіх верств населення країни. Підготовка фахівців вищої кваліфікації при цьому ведеться на основі ряду принципів, серед яких на першому місці принцип примата загальної освіти. Цей принцип дає японським промисловцям можливість забезпечувати себе такими кадрами, які здатні впевнено вирішувати поточні завдання виробництва, швидко адаптуватися до нової технології та вести активний пошук методів підвищення економічної ефективності. Які б реформи в галузі вищої освіти робилися, загальноосвітня підготовка студентів в Японії залишиться панівної на всіх напрямках і на всіх рівнях навчання.

Список використаної літератури

Навроцький О.І. Дистанційна освіта: досвід, проблеми, перспективи // Харківські соціологічні читання. Соціокультурні виміри сучасного суспільства. Вища освіта та Болонський процес. – Харків, 2004

http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000006/st031.shtml

http://www.br.com.ua/referats/Pedagogica/125765-2.html

http://ua.textreferat.com/referat-13495.html




map